Як Ісус Навін правив Ханааном

Підкорення Ханаану тривало сім років. У кривавих битвах загинув тридцять один ханаанський цар і багато простого люду.
За винятком Єрусалима і кількох інших укріплених міст над морем та в горах, уся територія південних районів аж до Ваал-Гада в Ліванській долині опинилася під владою Ізраїля. Тепер Ісус Навін почав ділити Ханаан між окремими ізраїльськими племенами. їх було всього тринадцять, бо покоління Иосифа розпалося на дві племінні групи його синів — Ефраїма і.Манассії. Оскільки потомки Рувима і Гада, а також половина племені Манассії одержали землі в Зайорданні, а левіти не діставали окремої території, то участь у розподілі взяли інші дев’ять племен і друга половина племені Манассії.
Таким чином, Ханаан був роздрібнений на десять округів. На півдні оселилися потомки Сімеона, Іуди і Веніаміна. Решту підкореного краю зайняли, просуваючись на північ, коліна Ефраїма, Манассії, Іссахара, Завулона, Неффаліма і Асіра. Невелике плем’я Дана було затиснуте між морем і горами на захід від місця, де оселилися сини Веніаміна та Іуди, в небезпечному сусідстві з філістимлянами, які ще не воювали з ізраїльтянами.
На території, що дісталася Ефраїмові, лежало місто Сілом. Туди було перенесено скінію і ковчег завіту. Так Сілом став першою столицею Ізраїлю, котра мала об’єднати розпорошені покоління в одну народність.
У власність левітам було виділено сорок вісім міст, у яких, за наказом Мойсея, вони здійснювали свою релігійну місію, живучи коштом населення — з податків, що їх стягали за розведення худоби та з десятин.
За Йорданом і в самому Ханаані було виділено шість міст, які давали притулок тим, хто вчинив ненавмисне вбивство і хотів уникнути родової помсти.
Ісус Навін оселився в містечку Фамнаф-Сараї, що розкинулось на вершині гори Ефраїм.
Племена Рувима, Гада і Манассії, виконавши дану Мойсееві обітницю, захотіли тепер повернутися до своїх поселень за Йорданом. Ісус Навін поблагословив їх на дорогу і просив бути вірними спільному храму в Сіломі, де поселився Ягве.
«З великим добром ї багатством повертаєтесь ви до поселень ваших, — сказав він, прощаючись, — зі сріблом і золотом, з міддю й залізом, з різноманітним одягом; поділіться ж здобиччю, взятою у ворогів ваших, з братами своїми».
Але незабаром до Сілома надійшла дуже тривожна звістка: воїни Рувима, Гада і Манассії, повертаючись до Зайордання, спорудили на пагорбі олтар, па якому приносили жертви Ягве. Цим самим нони привласнили собі права, що належали тільки жерцям у Сіломі. Отже, з самого початку релігії Мойсея загрожувала схизма26, а це могло потягти за собою політичну кризу в Ізраїлі. Ісус Навін вирішив задушити у зародку цей грізний прояв відступництва і скликав до Сілома війська решти племен, щоб збройно розправитись із винуватцями. Проте братовбивча війна в той час, коли Ізраїль ще не зміцнів у нещодавно завойованій країні, могла призвести до згубних наслідків. Тому спочатку вислали вперед посланців на чолі з Фінеесом, сином верховного жерця Єлеазара. Прибувши до Галаада, Фінеес докоряв нащадкам Рувима, Гада і Манассії:
«Що це за зрада, що вчинили ви проти бога Ізраїлевого, що тепер одвернулись од господа, спорудивши собі жертовника, щоб стати опором проти господа?»
Злякавшись війни, старшини зайорданських ізраїльтян гаряче виправдовувалися, ніби вони не мали наміру посягати на права жерців у Сіломі і що поставлений над Йорданом олтар було задумано тільки як пам’ятник, як вияв вдячності Ягве за здобуті перемоги. Відповідь не була дуже переконлива, але посланці, прагнучи будь-що уникнути братовбивчої війни, погодилися з нею. Та й, врешті, вони були впевнені, що налякані зайорданські племена вже ніколи не пробуватимуть порушити релігійну єдність з Ізраїлем.
Ісус Навін ще довгі роки правив потомками Ізраїля. Його великий авторитет єднав народ. Розпорошені по Ханаану племена беззастережно визнавали владу Ісуса- Навіна, а храм у Сіломі став єдиним місцем перебування Ягве. Але Ісус Навін непокоївся, що буде після його смерті. Він не бачив нікого, хто міг би стати на його місце, і боявся, що племена, залишившись без сильного керівництва, прагнутимуть власної незалежності, шкодячи цим спільній релігії і спільному добру. Щоб запобігти лихові, він скликав у Сіхемі всіх синів Ізраїг левих, прочитав їм ще раз завіти Мойсея і звелів присягнути, що не служитимуть чужим богам. На пам’ять про відновлену спілку з Ягве Ісус Навін поставив під дубом великий камінь і мовив до всього люду:
«Дивіться, цей камінь буде свідком проти нас, бо чув усі слова, що глаголив до нас господь; тим і мусить бути свідком Проти вас, щоб не зрадили ви бога вашого».
Ісус Навін помер у сто десять років. Його поховали на горі Ефраїмовій на його наділі у Фамнаф-Сараї. До гробниці йому поклали кам’яні ножі, якими ббрізали ізраїльтян, коли вони перейшли кордон Ханаану.